/water's fresh, but fish's dead//

Я думала, що найсумніше прощання в моєму житі сталося роки 2тому... А ле ЦЕ виявилось іще сумнішим. Від нього залишається терпкий осад втраченого часу і атрофованих емоцій.

Невдячна і марна справа поливати дерево, яке ніколи не почне квітнути, не дасть плодів... Моє дерево виявилось сухим зсередини: сухе його коріння, трухлява серцевина. Може, в ньому ще залишились здатні до розвитку клітини, але вся зсолха і поморщена сутність дерева намагається ці клітини знищити.

Я відкривала вікна, щоб було більше сонця, приносила воду, ночувала біля нього, іноді робила вигляд, що не звертаю на нього уваги, щоб привернути його увагу, прив'язувала на трухляві гілки свої квіти і своє листя, щоб підбадьорити і себе, і його, щоб воно побачило, що квіти і листя - це прекрасно, щоб воно захотіло бути живим.

Та... фігня, словом.

E R V I N ______________ O L A F:

Чи знаєте ви ще якихось вихідців з реклами, які б робили щось подібне? Ірвін Олаф, безумовно, виключення. Коли я вперше побачила його витвори, десь годину не могла відлипнути від монітора.. не знаю... Може, тому що з цього можна зробити непогані аватарки :)?

Іноді мені здається, що між мною і морем існує якийсь зв’язок. Нещодавно мене спитали: «Яке воно?». «Велике і красиве», - кажу….

Хоча більшість часу було проведено не з ним. Втім, гадаю, це – на краще. Так ми завжди будемо сумувати одне за одним, снитись одне одному і повертатись…



P.S. Хто там просив привезти "куріний бог"? Я дуже., чесно, дуже старалась, але він виявився важчим за мої сили!

Тим, хто так і не потрапив на наш виступ, присвячується цей жалюгідний шматок нашого відео:





На жаль, камера ще не навчилась передавати енергетику...

Сегодня ночью я спасала мир от чумы. Вакцину придумали раньше, но именно я впаривала её всем, у кого ещё все части тела были на месте. К сожалению, большинство умерло. Правда, я всё-таки спасла девочку-соседку от ванны-убийцы. Знаете ли, бывают такие ванны, которые сами сверху крышкой закрываются. Как солярий. Только 2Х1м и без доступа воздуха. Гроб, короче. Так вот, может ванн таких на самом деле и не бывает, но то, что я постоянно пытаюсь кого-то спасти - явно, такая дурацкая семейная черта. Только вот это никому не нужно. А мне - и подавно.

Юра:
- Вчера пытался уснуть, и повернулся лицом к гипсокартонной стенке. Стенка точно повторяла стук моего сердца. Я думаю: блин, неприкольный ритм какой-то... Надо поменять. Чё за херня???



Надо мной висит всё то же радио, начало ХХ века. Я как будто бы чётко помню то, чего никогда не было. Если повернуть правую и левую части трильяжа, можно в зеркале увидеть себя много раз. Но это не я.

Ах... Попсові, але такі хороші...

Ну от. Здається, домалювала.... Тут багато недоробленого, але мені ліньки шось міняти...



Хто б міг подумати, що моя світла сторона така світла...
І ше: Я ЧОСЬ НЕ МОЖУ РОЗМІСТИТИ ФОТКИ У ФОТОАЛЬБОМІ ЖЖ... ХТО МОЖЕ ДОПОМОГТИ???? НАПИШІТЬ! Бо їх ох як багато! :))))

TERMINOVO POTRIBEN BASUST!!!!!!!!!!!!!!! I WE BARABANW4UK (ale ne tak terminovo).... XTO VMIE I XO4E – tel. 8-068-101-09-09 abo 8-096-900-56-87

Чьокнуті шизонуті япошки... Але велика доля харизми в них є! Хіба ні? Не можу не поділитись!

Вже сьомий раз підряд слухаю LOVESONG The Cure...
"Значить ВОНА таке невз*бєнна, а я просто башляю? Ладна, ок, піз*єц!"
Я пам"ятаю лише хороше... Коли на годиннику - ранок і холод підбирається до горла, не хочеться думати ні про що. І навіть не думається...
Цей день ніколи не закінчиться

Я навчилась дуже лекго викреслювати зі своєї пам"яті людей. Певно, повторювала це надто часто. Без зайвих намагань "забити" і "замінити" with smth... Без жодних емоцій. Просто силою думки. Надто легко.

However far away I will always love you
However long I stay I will always love you
Whatever words I say I will always love you
I will always love you

The air's getting harder. Those rolling firewalls of the building behind me start moving... straight to my back... I wish I could put this music into the words... Any language is not enough to express the feeling of sound... That's why I choose distance.

Добре, що не знудило, але щойновипита рідина поперек горла стала... А, здавалося б, звичайний собі кліп...

- мати реальну причину, щоб зробити, а не зробити, щоб потім шукати виправдання



Красу створюють і руйнують. Стикаюся з випадками руйнування: "зі зруйнованого постане нове".
Абсолютний нігілізм тягне за собою великі обов"язки. Ти просто зобов"язаний створити нове! Краса деструкції захоплює і міцно тебе тримає. Але це те, що вичавлює з тебе останні соки, щоб потім викинути на звалище невдах і колишніх геніїв. "Ласкаво просимо до товариства індустріалізованих зомбі. Мене звати..."
В парку лежав поранений голуб, і його вже клював крук... Як я пам"ятаю, у голуба не було хвоста і тієї частини, куди він кріпиться... як же вона зветься... Всі навколо кривились, і казали "фє"... Ми ж влаштували йому фотосесію!!! Спалахи, люди, декорації... Потім сховали його в кущах, куди по тому, як ми пішли, прилетів той же крук.
.........
спалахи, люди, декорації.... і найбільша ностальгія цього літа.

птахи приходять щодня
щоб вдихати життя в мене
і це - пагони Дерева Світу
їхні крила - вічнозелені

первісні пісні їхніх рухів
мене вполювали на Півдні

щодня зазираю в їхні обличчя
у погляді - вітер

Насправді я ааафігєнно всмію злитись... Навіть, якщо в це ніхто не вірить, навіть якщо всі клали на мою злість... А ще я можу бути такою сукою, що аж самій страшно... Я можу робити різну гидоту без жодних докорів сумління... Абсолютно спокійно, собі в кайф... Але ж, б***, я така добра, шо п****ц!!! Тому зазвичай і страждаю... Це так жалюгідно...
Теза дня:
- "МОРАЛЬ ВИГАДАЛИ ОДНІ ЛЮДИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ КЕРУВАТИ ІНШИМИ"
Вчора:
- "Ми відповідаємо за тих, кого приручили"

http://infostore.org/file/3488641/2865245/StairFall.swf

Кожного разу наступаю на ті ж самі граблі, і, схоже, так ніколи і не навчусь контролювати свої емоції. Втім, толку від них - жодного.
Тато кажуть: "Коли людина навчиться керувати своїми емоціями, нею буде керувати логіка".
Фіґово... Але, певно, легше.
Чекаю, коли підвіконня розтрощать птахи;
коли мені знову насниться те озеро;
коли стане ясно, до чого призвела застуда 5-річної давності і невдала спроба малюнку в 4 роки.
Випадковостей не буває. А краще б були. Бо тоді - це мій особистий апокаліпсис, in the end of it all...

В моїй голові спіють яблука. Це пізній осінній сорт. Коли вони «зелені», то вони червоні, а коли спілі – зелені.
Цього року майже всі вони непридатні до вживання – з різних причин...



Під чотирма фруктовими деревами у дворі лежить листя чотирьох різних кольорів... старий волейбольний м’яч... якісь двері (?)...
Цього року ще не каталась на велосипеді...

Я вже не руда, а чорна.
Ледь не підстриглась налисо, і не зробила величезне татуювання на всю свою дурну голову...
...Це занадто велика спокуса - тримати бритву в руках... Все "обійшлось" жахливою чьолкою...

Ближче до осені чомусь завжди з'являється дивне бажання кардинально змінитись... Хоч що-небудь...
Осінь - новий початок. Новий дурний початок. Хоч і дурний, а головне, що заново. Все.

staring in the face of condemnation
laughter fills the sky instead of rain



live my life alone in resignation
arms outstretched for those who cannot say

|scarecrow|



crucified and left in isolation
pictures of our lost morality

|scarecrow|



eyeless stares invite this whole damnation
rotting corpse of inhumanity

|scarecrow|